Цифрова грамотність – необхідний навик сьогодення
Познякова Тетяна Олександрівна
КЗ «Злинський ліцей»
Злинської сільської ради
Останні роки в суспільстві відбувається процес
діджиталізації – заміна людської праці машиною, постійне збільшення
інформації та переведення її в цифру. Вікіпедія говорить: «ІКТ грамотність
(цифрова грамотність, технологічна грамотність) — здатність працювати
індивідуально або колективно, використовуючи ресурси, інструменти, процеси
і системи, які відповідають за оцінювання інформації, отриманої через медіа-
ресурси, і використовувати таку інформацію для вирішення проблем, здобуття
знань. ІКТ-грамотність — це використання цифрових технологій, інструментів
комунікації або мереж для діставання доступу до інформації, управління нею, її
інтеграції, оцінки і створення для функціонування в сучасному суспільстві».
Ми маємо розуміти, що ці процеси ми не можемо зупинити і
маємо використовувати в своєму житті, в своїй роботі. Цифровий світ входить в
кожний аспект нашого життя. Він змінює звичний спосіб спілкування,
комунікації. «Держава в смартфоні!» - гасло сучасної влади. Тобто наближення
державних послуг, послуг місцевого самоврядування до населення країни. Це
дійсно прагнення зробити людину свободною, вільною, мінімізувати її
фінансові, часові і нервові витрати. Я - за діджиталізацію, бо не можна іти
проти того шляху, яким іде весь світ. Але цей процес має як позитивні так і
негативні моменти.
По-перше. Це скорочення робочих місць. Збільшення кількості
безробітних. Багато професій зникають з нашого життя. Але, з іншої сторони,
це поштовх для самоосвіти, індивідуального розвитку. Мені відомо, що існують
спеціальні безкоштовні курси для старших людей, які хочуть оволодіти новими
навичками.
По-друге. Не кожна людина в Україні ( особливо люди поважного віку)
спроможні купити смартфон. А якщо він і є, то належним чином розібратися в
ньому. Вони краще підуть до каси, стануть в чергу і таким чином, наприклад,
оплатять комунальні послуги (з власного досвіду).
По-третє. Сюди можна додати якість Інтернету. Та ще вільний доступ до
персональних даних. На законодавчому рівні ми не захищені. Цей список
можна продовжити: спілкування дітей в Інтернеті, булінг тощо. Де межі?
Якими повинні бути запобіжники? Я думаю, що тут повинні бути і правові, і,
можливо, якісь технічні обмеження.
Виникає питання: чи готові українці до такого процесу?
А тепер стосовно освіти. Ми, педагоги, ще й рік тому не могли
подумати, що освітній процес перейде в мережу Інтернет. І що ми будемо
використовувати різні інструменти, платформи, засоби дистанційного
навчання. Так, спочатку було важко і для нас, і для дітей. Та вже сьогодні всі
свідомі в цьому питанні. В умовах карантину ми навчилися новим формам
спілкування, оволоділи вмінням створювати відеопрезентаці, обмінюватися
ними, влаштовувати флешмоби, підтримувати челенджи, налаштували
взаємозв’язок, залучаємо в своїй роботі додатки Гугл тощо. Фізичні кордони
вже не мають значення. Ми стали на новий щабель в своєму розвитку. Радіємо з
того, що перед Новим роком отримали нові сучасні комп’ютери в кабінет
Інформатики та повне оснащення математичного класу. Як говорять, процес
пішов!
Надіюсь, що в не далекому майбутньому Україна буде серед кращих в
світі по цифровій грамотності.