Челендж “Я до війни та підчас. Моя історія”
Тут, у тилу, про війну дізнаєшся з розповідей. Коли чуєш історії від хлопців і дівчат із передової, то і постійні тривоги, вимикання світла, обстріли не видаються такими страшними.
У середу я лягала спати у звичайний день, а прокинулася, коли війна вже почалася. Холодний розум узяв верх, і я вже була готова бігти в підвал із першим сигналом тривоги. Паніка, страх та весь жах цієї ситуації наступив уже потім…, але я знала: нашим захисникам ще гірше. Знайомі, і не тільки. Двохсотих ставало все більше з кожним днем. Єдиним варіантом було знайти баланс між виживанням і збереженням подоби нормальності. Той день, 24 лютого, став переломним у моєму житті.
Перед невідомим я затамувала подих, прислухаючись не тільки до новин по телевізору, а й до звуків знадвору. Звістка про вторгнення змінила мій світ, що здавався таким стійким та безтурботним.
Люди, які раніше сміялися та жили звичайним життям, тепер із обличчями з виразом страху, болю та відчаю, ховаються в укриттях.
Невинні душі гаснуть, а руки опускаються від безсилля. Адже війна не закінчується лінією фронту, вона триває, і ти ніколи не знаєш, коли очікувати наступного підлого удару зі сторони окупантів.
Всупереч втомі, я хочу сказати, що війна доторкається не лише тих, хто тримає зброю. Вона руйнує життя, мрії, плани дітям та їх батькам.
Підбиваючи підсумок цього кошмару, зазначу, що війна – це там, де вбивають, там, де втрачають життя люди, захищаючи свою державу, там, де гине мирне населення, виконуючи рутинні справи.
